Станіслав Фелікс Пшибишевський (пол. Stanisław Feliks Przybyszewski; * 7 травня 1868, с. Лоєво — † 23 листопада 1927, Яронти) — польський письменник, поет, драматург, один з головних представників епохи «Молодої Польщі», декадент, лідер краківської богеми.
Пшибишевський ще за життя став живою легендою, про нього багато пліткували й складали анекдоти. Зокрема Август Стріндберг називав його «геніальним поляком». Пропагував гасла «мистецтво заради мистецтва» та «нагої душі».
Почав писати німецькою мовою і сам перекладав свої твори польською. В романах «Діти сатани» (1899), «Homo sapiens» (1901), «Сини землі» (1904), драмах «Танок кохання і смерті» (1901), «Мати», «Сніг» (обидві — 1903) та ін. творах проголошував ніцшеанський культ надлюдини, біологічну зумовленість людських вчинків. У центрі більшості творів — аналіз патологічних душевних станів людини. Автор маніфесту модерністського мистецтва «Confiteor» («Сповідаюся», 1899), спогадів «Мої сучасники» (вид. 1930).