"L": повість

L не забирала руки і він доторкнувся до неї губами. Тепер вона відчувала під своєю долонею його сльози, а ще - як наростало в ній незнайоме, майже тваринне збудження, що супроводжувалося дивними почуттями жалю і такою ж за силою ніжністю. Чимдалі воно ставало сильнішим, і якоїсь миті їй раптом захотілося приголубити гадину. Майже не віддаючи собі ради, L схилилася над обличчям ворога і поцілувала його. Відчуваючи солоність його сліз, вона продовжувала цілувати його очі, губи, здавалося, сльози чоловіка ставали ще ряснішими, чи може, то були вже не його, а її власні сльози, що, змішуючись зі сльозами її кривдника, змивали з його обличчя минулий флер зла. L знову і знову цілувала його губи, підборіддя, все більше втягуючись у дивну пристрасну гру, яка зачаровувала і зводила з розуму. Невідомі сили штовхали обох назустріч одне одному, і чинити їм опір було марно...