Останніми роками ми можемо спостерігати потужний розвиток українознавчих студій. Одним із таких серйозних здобутків у галузі українознавства, без сумніву, є нова монографія Тараса Каляндрука «Козаки. Слов’яни проти орди». Книга докорінно змінює всі наші дотеперішні стереотипи і уявлення про козацтво.
Піддаючи сумніву сфальсифіковану історію козацтва, автор пропонує нам помандрувати в захопливий світ звичаїв і традицій слов’янських народів Європи. Тарас Каляндрук демонструє цілковито новий погляд на історичні факти, відкриваючи для читача теми косезів, чайкашів, таборитів, бродників, гайдуків, ускоків, гусарів та багато інших аспектів у контексті теорії походження козацтва. Ця праця, без сумніву, є першою і на сьогоднішній день єдиною спробою осмислити слов’янське коріння українського козацтва. Адже якщо ми спробуємо проаналізувати всю дотеперішню бібліографію праць про козацтво, то із здивуванням можемо констатувати, що на сьогодні існує чимало гіпотетичних досліджень про татарське, тюркське, казахське і навіть маньчжурське походження козацтва. А от про слов’янське походження козацтва жодної комплексної праці немає. Тут саме Тарас Каляндрук відкрив тему, фактично започаткувавши цілий науковий напрямок, за це честь йому і хвала. Адже ця тема вкрай важлива для кожного з нас: ким ми вважаємо своїх предків – тюрками чи слов’янами, хто ми є і куди нам рухатись далі? Своїм дослідженням Тарас Каляндрук блискуче відповів на це запитання, аргументовано довівши – козаки таки слов’яни! І це найважливіший висновок автора. Таким чином, його дослідження відкриває нам світ, про який ніхто донині не знав, а той, хто знав, значною мірою недооцінював. Паралельно автор детально проаналізував, як і коли виникли всі ці пантюркські концепції козацтва, центром виникнення яких була московія, яка ніколи не мала слов’янського коріння, а є євразійською збираниною тюркських, угро-фінських, кавказьких племен і народів. Протягом віків під перами кремлівських євразійських борзописців українські козаки поступово почали перетворюватись у «татар», «турків», «монголів» чи навіть «маньчжурів». Впродовж століть політичного тиску москви цю теорію вдалось поширити по всьому світу, вона вже здавалася залізобетонною непохитною брилою. Але дослідження Тараса Каляндрука переконливо доводить, що навіть найбільш масштабні історичні фальсифікації рано чи пізно можна і треба розвінчати.
Автор демонструє широку ерудицію та неординарне виняткове осягнення таємниць виникнення козацтва, його звичаїв та обрядів, відзначається вмінням влучно підмітити, здавалось би, незначні найдрібніші деталі, повз які багато років проходять, не помічаючи, покоління заангажованих кремлем дослідників. Але за всім цим також можна помітити важку багаторічну працю автора, клопітке дослідження ним історичних джерел, звичаїв, традицій, причому більшість із яких до сьогодні замовчувалися. На це вказує колосальний список літератури, який складається з більш як півтисячі джерел, серед яких хорватські, сербські, словенські, чеські, словацькі, болгарські і польські праці, які невідомі не лише широкому загалу, а й фахівцям з історії козацтва. При цьому свої висновки автор доводить так ґрунтовно, поводиться так обережно й методично, що більшу частину їх слід уважати стійкими здобутками науки. Своїми відкриттями автор вщент зруйнував замшілу схему історії козацтва, яку століттями ліпили декілька поколінь колоніальних істориків. І слід відмітити, що спроба ця є напрочуд вдалою. Унікальною особливістю цієї книги є вміння автора максимально доступно донести до читача інформацію про надзвичайно важливі речі.
Безсумнівно, поява цього фундаментального дослідження є свідченням того, що Україна повертає собі національну ідентичність європейського слов’янського народу, адже книга Тараса Каляндрука «Козаки. Слов’яни проти Орди» рішуче відв’язує нас від московсько-євразійської кормиги і спрямовує в сім’ю слов’янських народів Європи. Саме тому ця книга вкрай необхідна зараз, коли точиться запекла війна з московськими агресорами, в тому числі й на історично-культурному фронті. І саме історична правда стане тим осиковим кілком, який остаточно припечатає гниле скам’яніле серце напівзігнилого московського упиря, який постійно поривається випорпатись із могили і залити кров’ю цілий світ.
Петро Кононенко
доктор філологічних наук, професор
академік УВАН, УАН та АН ВШ України
Рецензія була опублікована в журналі "Українознавець", № ХХІV. - С.100
