Є люди, з якими дружиш роками, і
при цьому щоразу відкриваєш їх наново. Так для мене — Тарас Каляндрук. Людина,
яка вміє і сміятися з дрібниць, і годинами мовчати над археологічними
знахідками, розшифровуючи сліди минулого так, ніби то коди часу. А потім береш
його книгу — і бачиш: о, він же не просто мій друг, він — автор, дослідник,
справжній шукач правди.
Його «Козаки. Слов’яни проти Орди»
— це, без перебільшення, подвиг пера. Тарас взявся за тему, про яку сперечалися
століттями, і яку московські наративи вміло підшивали під себе. І він вирішив:
досить! І не просто сказав — а зробив. Зібрав колосальний масив матеріалів зі
слов’янських земель, археологію, малюнки, світлини — і все це склав у нову
цілісну історію. Читати часом нелегко — бо 496 сторінок, бо факти сиплються як
з козацької торби з сухарями в дорозі. Але в тому й смак: кожна сторінка пахне
відкриттям.
Я добре знаю, скільки ночей він
просидів, скільки жартів ми відклали «на потім», бо він саме копався у
джерелах. І скажу чесно — ця впертість варта пошани. Бо, зрештою, перед нами
постала книга, яка не просто цікава, а справді міняє бачення. Як влучно написав
генерал-лейтенант Павло Ткачук: «Ця праця повертає козаків у слов’янську
Європу». А академік Петро Кононенко резюмував ще гостріше: «Це нищівний розгром
євразійської теорії виникнення козацтва». Ну а Костянтин Рахно у своїй рецензії
зізнався: «Стежками цієї книги ідеш як стежками слов’янського братерства».
Знаєте, що мені найбільше
подобається в Тарасовій манері? Він пише про історію так, що в ній чути серце.
Це не сухий підручник, не набір дат і цитат. Це подорож, це майже роман. То він
сміється крізь факти, то раптом підкидає парадокс, то викликає тебе подумки на
дискусію: «А ти як вважаєш?». І хочеться відповідати — навіть уголос, навіть
уночі.
І я вдячний йому не лише як друг,
а й як видавець. Бо ми в «Піраміді» мали честь випустити цю працю. І я знаю:
такі книги не старіють. Вони стають дороговказами. Як колись «Історія
запорізьких козаків» Дмитра Яворницького чи «Слов’янські старожитності»
Шафарика.
Тарасе, дякую Тобі за сміливість і
відданість, за те, що не боявся кинути виклик стереотипам. За те, що не
обмежився конспектами, а створив живу й об’ємну історію. І ще — за гумор, бо
без нього навіть найсерйозніші речі стають нестерпними.
А всім іншим скажу просто: якщо
хочете зрозуміти козацтво — читайте цю книгу. Якщо хочете зрозуміти самого себе
як слов’янина і українця — читайте її двічі. А якщо думаєте, що все вже знаєте
— читайте тричі, і не сперечайтесь з автором, бо з ним сперечатися важко: він
завжди дістане якийсь артефакт з глибини віків і доведе, що правий.
Бо він — Тарас Каляндрук. І він написав книгу, яку справді хотілося б поставити на полицю не лише бібліотек, а й сердець.
