Для
мене Орест Шот вже відомий Автор, у доробку якого солідна книжка-альбом
«Стежками пам’яті. Товариство Лева і Пласт» з дуже цікавим викладом історичного
матеріалу періоду розпаду радянської імперії та здобуття Незалежності України на
тлі львівських, і не тільки, подій, а також дві книжки BLOOK оригінальної
філософсько-гумористичної серії «Книжка, що зцілює» Шот в шоці!!! –
«Ідентифікація» й «Штормовий штиль», з
окремими частинками яких можна було перетнутися на сторінках Фейсбуку або на
сайті https://www.piramidabook.com.ua/shot-orest.
Книжка-альбом
насправді вражає як своїм зовнішнім оформленням, так і змістовно та способом
подачі «живого» історичного матеріалу, до якого Автор мав безпосередній
стосунок.
Респект
ідеї і її втіленню. Прекрасна дизайнерська робота і дивовижний цікавий
матеріал. Відразу зрозуміло, чому в кінці минулого року книжка – альбом
«Стежками пам'яті: Товариство Лева і «Пласт» отримала нагороду, а саме 2 місце
Конкурсу фінансової підтримки україномовних книжкових видань львівських
видавництв, який щорічно проводиться Львівською міською радою з метою
забезпечення фондів міських бібліотек кращими зразками літератури та сприяння
видавництвам у випуску якісної літератури. Навіть не знаю, чому не перше, однак
журі видніше.
Бо
це направду чудове видання: представницький формат, суперобкладинка, два лясе
під колір розділів, велика кількість рідкісних світлин, якісний папір та друк.
Усе продумано до дрібниць. Все на серйозному європейському професійному рівні
книговидання.
Альбом
сформований з двох великих блоків інформації, дуже вдало виділених кольором:
бронзовим і зеленим. Ця колористика зберігається на кожному кроці, на
кожній сторінці книжки.
Перший
блок – про Товариство Лева, першу неформальну офіційно зареєстровану
організацію в Союзі, яка в кінці 90-их гриміла не лише в Україні, а й далеко
поза її межами і членом якої був автор майже з моменту створення.
Другий
– про скаутську молодіжну організацію Пласт, до відродження якої мав
безпосередній стосунок.
Вже
сам вдало поданий зміст книжки доступно розкриває хронологію подій, які
передували здобуттю Незалежності України.
Книжка
вийшла у 2019 році і має дві присвяти: «до 30-річчя відновлення в Україні
організації Пласт», а також «присвячується тим, хто з любов’ю у серці здобував
українську державу, і хто сьогодні, постійно працюючи над собою, продовжує
титанічну боротьбу за її збереження у цивілізаційному просторі».
Це
гарна присвята як конкретним людям, які згадані на сторінках книжки, так і тим,
хто і сьогодні не опустив рук і продовжує захищати державу зі зброєю в руках та
наповнювати нашу Незалежність конкретним змістом!
Це
і про вас – теперішніх захисників України.
Як
пише сам автор – це спогади. Його спогади.
«Інколи
сухі, інколи емоційні, інколи аж занадто, але точно – правдиві. Спогади про
частину життя, пов’язаного з Товариством Лева і «Пластом»… Це спогади про
падіння найжорстокішої у світі «імперії зла» і появи держави Україна… Це
спогади про простих українців, які творили історію. Багатьох з них уже нема… Це
про звичайних хлопців та дівчат, які мали Велич Духу і боролися за свої ідеали…
Мали гідність, цінували свободу
і
намагалися цим ділитися зі світом…»
Це
про людей, які залишились у його серці.
Це
про необхідність пам’яті минулого, аби будувати краще майбутнє.
«І
це для того, аби знову не робити помилок…».
Навіть
і не згадаю, коли так легко та цікаво сприймалось читання передмови до книжки.
Книжка
наповнена історичним фактажем і гумором, сумом і тривогою, надією і вірою, а
головне – любов’ю.
Мабуть
тому і зцілює.
«Тривалий
час дотримувався глибокої філософської думки, що допоки людина може не писати,
то так і має робити. А як вже несила, то писати мусить:-). Тож вибачайте…» –
ось такими перлами розпочинається історичний фоліант.
А
далі – перший блок книжки, який відразу відносить кудись у минуле, з бабцею
Євою і дідусями Іваном та Федором, мамою Мирославою і татом Романом, сестрою
Галиною, дружиною Світланою, вчителями і
викладачами вишу, друзями зі школи, інституту, Товариства Лева, Пласту.
Непомітно
опиняєшся в часи «хрущовської відлиги», «брежнєвщини», «перебудови», і раптом,
раз – і знову: теща Віра, тесть Микола, син Святослав, невістка Іринка, внучок
Орестик, а поміж тим – знову кумедні історії в перемішку з історичними подіями.
І
все це з любов’ю і гумором. Легко, просто і якось непомітно автор змалював
історичну палітру тих подій, в яких насамперед зростав він сам і його родина, і
які передували черговому етапу національно-визвольної боротьби українського
народу за свою незалежність. Непомітно в полі зору виникає 1987 рік і
зародження неформального руху, а далі, мітингова стихія, культурологічна й
духовна діяльність, боротьба за відродження футбольного клубу «Карпати»,
посилення політичної боротьби, свято Купала 8-9 липня 1989 року, відродження
Української Греко-Католицької Церкви, «Живий ланцюг» 22 січня 1990 року, і
насамкінець боротьба за владу, вибори народних депутатів СРСР, пізніше УРСР і
завершується участю та перемогою в перших місцевих демократичних виборах 1990
року, що ще більше наблизило довгоочікувану та вистраждану незалежність.
Ще
однією родзинкою першого блоку є ексклюзивні інтерв’ю з відомими у той час
Левами: Орестом Шейкою, Тарасом Стецьківим та Ігорем Марковим, які цікаво
діляться з нами своїми думками про ті далекі і тривожні часи.
Другий
блок теж розпочинається з витоків, які є підведенням ґрунту для розуміння того,
яким чином, і в яких умовах відбувалися перші кроки з відродження скаутської
організації Пласт, і яке місце належить Товариству Лева у цьому процесі.
А
далі: перші практичні кроки з відродження Пласту, мандрівка на місце загибелі
генерала УПА Романа Шухевича, вишкіл та заприсяження в Канаді, продовження
пластування, перший юнацький табір «А спробуй!», маленьке східне Джембо, перше
юнацьке заприсяження у Сприні, святкування Старого Нового року, свято Весни,
перші контакти з Всесвітньою Організацією Скаутського Руху, презентація
старшопластунського куреня Карпатські Вовки, юнацькі табори «Усміхнися!» і
«Львівські відьмочки», фестиваль «Червона Рута - 1991» у Запоріжжі, вечір
інтимної лірики, робота в ПК імені Гната Хоткевича, Ювілейна Міжкрайова
Пластова Зустріч 1993 року, яка завершує другий інформаційний блок альбому.
Ну
і звісно епілог, співзвучний передмові.
Любов
і ностальгія у кожному слові: Тарас і Яринка Василькевичі, Остап Печарський, Зеник Сукач, Богдан Яцун,
Ігор Бущак, Ростик Терещук, Мирослав Басараб, Ірина Музичка, Марко та Іван
Савицькі, Таня Яронтовська, а між рядками багато-багато інших.
«…ось
і добігли стежки пам’яті до свого завершення …
…навіть
не зчувся, як добігли…» - пише Автор.
«…Вони
виринали ніби ні звідки… і зникали невідь куди…
…щось
згадалось, щось не написалось, а щось
безповоротно стерлось… та мабуть так і має бути… такий захисний механізм
людини… він, немов казковий мольфар, ховає у закутках пам’яті спогади, які не
потребують публічності, які не на часі, які повинні назавжди залишитись лише у пам’яті…».
Далі
буде…
«Розмову» вів директор
видавництва «Літературна агенція Піраміда» Василь Гутковський
